Dziękujemy Tamarze za tłumaczenie na ukraiński. 

Tym razem przesłanie po ukraińśku. Jak zwykle jestem otwarta na inne języki. Jak ktos ma czas i ochotę przetłumaczyć będziemy wdzięczni. Najbardziej egzotyczne języki mile widziane. Myślę, że to przesłanie dotyczy całego świata jest angielski, niemiecki, włoski, rosyjski i teraz ukraiński 

На этот раз, сообщение украинского языка. Как всегда, я открыта для других языков. Как кто-то есть время и желание перевести будет благодарны. Самые экзотические языки приветствуются. Я думаю, что это сообщение относится к весь мир , английском, немецком, итальянском, русском и украинском сейчас.

This time, the message of the Ukrainian language. As always, I'm open to other languages. As someone has the time and inclination to translate will be grateful. The most exotic languages welcome. I think this message applies to the entire world is English, German, Italian, Russian and Ukrainian now

Заповіт мого батька!!!

Я думаю, що мій батько відчував, що він полишає цей світ, тому я хочу поділитися однією з останніх розмов з ним. Я назвала її «Заповіт мого батька».Цей заповіт прийшов до мене, коли батько залишав цей світ. Я прочитала його на похороні,а тепер розміщаю у блозі. Я думаю, що батько хотів би цього. Мій батько пішов з життя 8 травня 2011 року у 79 –літньому віці.

Заповіт мого батька!!!

Коли мій тато пішов із життя, я почула від багатьох, що він був їм як батько, що він був доброю людиною, тому ви, можливо, будете шоковані тим, що я вам розповім.

Незадовго до того, як тато полишив цей світ, я з ним мала розмову, в котрій він констатував, що марно прожив своє життя.

Можливо вас це здивує – відсутність матеріальних проблем, хороша робота, цікаві заняття, дружина, донька. Багато хто запитає: чого ще можна бажати? Саме так – чого???

Подружнє життя самі знаєте, яке. Мама була дуже «важкою» людиною: владна, сильна, ізолювала його від людей і усього світу.

Коли вона була жива, то тато не контактував навіть з найближчими родичами. Не було і мови про самореалізацію, здійснення мрій.

Але чому він дозволив пригнічувати себе…???

І тут ми бачимо ключ до прожитого марно життя – для того, щоб його залишили у спокої, він поступово відмовлявся від самого себе, поступово, живучи, вмирав.

Коли кілька років тому мама померла, він не міг жити повноцінно.

Давалось взнаки втрачене здоров′я і мрії лишились нездійсненими.

Хоча я маю визнати, що було одне позитивне зрушення –батько почав говорити про свої мрії.

Одна його мрія була досить прозаїчна – поїздка до Сибіру, на озеро Байкал.

Чому я хочу вам про це розповісти…???

Я вважаю, що його життя і одна з останніх розмов має бути рефлексією, роздумами про те, що треба бути собою і прожити життя не відмовляючись від своїх мрій. Тому що здійснені мрії-це частина нас, вони збагачують нас так само як і різні труднощі та випробування.

Приклад тощо, що я пообіцяла йому що буду повноцінно жити свідчить про те, що коли ми стоїмо на порозі своїх днів, то перестаємо дивитися на життя з точки зору матеріальних цінностей, схем, успіхів, а дивимся з точки зору того, чи прожили ми його у згоді із собою.

Ми маємо мрії, але ми їх не реалізовуємо, ми не є собою, ми багато чого робимо для того, щоб нас полишили у спокої, крім того робимо так, як на думку інших слід жити, як буде правильно, як на нас дивляться інші, а чи варто???

Хтось може сказати:я не можу реалізувати свої мрії тому,що у мене є діти, дім, пріорітети. Я особисто знаю багатьох людей,котрі живуть у згоді з собою і своїми мріями,збагачуючи не лише власне життя,але також і життя своїх близьких.

Я часто чую від інших, що мені ,наприклад, 40,50,60 років і життя для мене закінчилось і вже надто пізно думати про свої мрії і про себе.

Спочатку ми надто молоді, закінчуємо школу, потім працюємо, наживаємо майно,а потім ми вже надто старі. А де життя???

Тому висновок після роздумів над життям мого батька: будьте собою на кожному рівні, з любов′ю, співчуттям до інших і цілковитою відповідальністю за власне життя.

Чи перестав би мій батько бути доброю людиною, яким його вважає більшість із вас, якби він час від часу кудись їздив у мандрівку???

Можливо у мами було б до нього більше претензій, але ж вони і так завжди у неї були, так що небагато чого б змінилось. Та на скільки б він самореалізувався і став би багатшим духовно?

Іноді у мене з′являються претензії до себе, що мені не вистачило сміливості та рішучості наполягти на тому, щоб взятий його з собою на Байкал.

Можливо,він помер би під час подорожі,можливо там,але на скільки багатший духовно,реалізуючи свою найбільшу у житті мрію.

Коли я кажу про мрії, то маю на увазі мрії, що йдуть із самого серця, а не бажання,за якими ми ганяємось щодня та не можемо наздогнати. Сьогодні –одні, а завтра-інші.

Я обіцяла йому, що буду жити повноцінно. Тому я поїду в Сибір, на Байкал,тому що це і моя мрія,і вона у моєму серці.

Однак,не чекайте від інших,щоб вони здійснили ваші мрії.Особливо від дітей. Кожен з нас має право на власні мрії.Тому бути собою і здійснити свої мрії-хай це буде змістом цієї моєї дивної похоронної промови.

Від імені мого батька я бажаю вам сміливості і сили в здійсненні власної легенди.